Кейс "Добре там, де нас нема"

Дійові особи:

Грім Василь Степанович – директор фірми «Відкрий світ».

Максимова Олена – кадровик.

Сергій – економіст.

Михайло – економіст (працює в Англії).

Молодий та амбітний економіст фірми «Відкрий світ» Сергій, аби досягти того, що він мав, доклав чимало зусиль. Спочатку це були безсонні ночі під час навчання в одному з найпрестижніших університетів країни, потім затримки на роботі – адже, як виявилося, те, чому навчали в університеті, на практиці не завжди допомагало. Директор фірми «Відкрий світ» Василь Степанович Грім хвалив хлопця та дивувався його наполегливості – не так багато людей присвячує роботі стільки часу. Тому відповідальний керманич намагався сприяти бойовому настроєві молодика. Часто просив більш досвідчених спеціалістів фірми роз’яснити незрозумілі для хлопця моменти. Що й казати – іноді і сам залишався допізна в офісі, щоб допомогти Сергієві розібратися в тих чи інших питаннях.

Початківець Сергій завдяки своїй наполегливості та допомозі колег швидко ознайомився з ситуацією на фірмі та почав плідно працювати, за що вже через рік його призначили на посаду головного економіста, а ще через два директор почав натякати на посаду фінансового директора, що дуже тішило та водночас засмучувало працівника.

Останнім часом Сергієві здавалося, що він вичерпався, та й робота вже не сприймалася такою цікавою, як спочатку. Чоло­вік розумів, навіть якщо його і призначать фінансовим директором, особливо нічого не зміниться, окрім запису в трудовій книжці. Він виконуватиме стару роботу, та ще й нової підкинуть. Розгублений юнак вже декілька днів планував підійти до Василя Степановича, проте як тільки починав прокручувати в голові ді­алог, одразу шукав причину, щоб перенести розмову на потім.

***

Вкотре потупцювавши під кабінетом директора, Сергій розвернувся та вирішив випити кави. А зайшовши до найближчої кав’ярні, де, як завжди, в обідню перерву людей було, наче бджіл у вулику, зустрів свого одногрупника Мишка. Останній сперечався з офіціантом. Поряд стояв адміністратор та намагався припинити сварку. Сергій вирішив привітатися з товаришем, підійшовши трохи ближче, та замість очікуваного «Привіт» почув:

– Уявляєш, до них відвідувачі із самої Англії, а вони мені: «Місць немає». Отакої! Оце сервіс!

Сергієві стало трохи ніяково, адже він щоранку заходив до закладу випити філіжанку кави, та й в обід час від часу забігав, якщо мав вільну хвилинку.

Перепросивши офіціанта за таку незручність, Сергій вивів знайомого на вулицю та запропонував зайти в кафе, яке знаходилося неподалік. Знервований та розчервонілий Михайло піддався на вмовляння товариша.

– Ну, розповідай, Мишко, як ти? – розпочав розмову Сергій.

Трохи заспокоївшись, Михайло з образою в голосі відповів:

– Та сам бачиш – приїхав на Батьківщину раз за три роки і от яка гостинність.

– То ти зараз в Англії? І як тебе туди закинуло?

– Ой, Сергію! Хіба не пам’ятаєш, що після закінчення університету було складно влаштуватися на роботу за спеціальністю? От я і вирішив не зволікати та вступити до одного з навчальних закладів Англії, на факультет міжнародної економіки. Ти ж знаєш, проблем з мовою у мене немає. Там я навчався і паралельно працював.

Після почутого в Сергія загорілися очі. Про себе згадав, що Мишко в університеті навчався далеко не відмінно, а чим він гірший? У нього, до речі, диплом з відзнакою! Вирішив, що тепер точно піде до директора та скаже про свої наміри покинути фірму.

***

Стурбований Василь Грім після розмови з Сергієм не міг прийти до тями: шкода було втрачати такого працівника. Але розумів, що доведеться.

– Олено, прошу негайно відкласти всі справи, – різко промовив чоловік, зателефонувавши кадровику.

Наказ шефа було виконано, жінка квапно попрямувала до директора, і на порозі розминулася з Сергієм.

– Олено, часу мало, розповідаю коротко. Сергій виявив бажання продовжити навчання за кордоном та піти від нас. Я вмовив його залишитися та пообіцяв відпускати на всі сесії, і взагалі завжди, коли буде потреба. Але ж ти розумієш, що рано чи пізно він таки покине нас.

– Так, шефе. Навряд чи він за­хоче повертатися та продовжувати кар’єру тут. Йому вже

тісно.

– Ох, моя люба… Добре там, де нас нема.

В цей момент постукали у двері.

– Василю Степановичу! – звернувся Сергій до директора.

– Зайдеш завтра. Скажу тобі остаточну відповідь, – промовив шеф.

Підготувала

Катерина Гарманчук

1.  Чи має право Василь Степанович не дати згоду Сергію на навчання?

2. Які особливості надання відпустки на період сесії студенту, який навчається заочно за кордоном?

3. Скажіть, будь ласка, які гарантії з боку керівництва існують у разі, якщо працівник виявив бажання навчатися за кордоном заочно?

4. Які кадрові документи потрібно оформити в такому разі Олені Максимовій?

Відповіді на ці та інші запитання читайте у травневому номері журналу «Праця і Закон»