Завтра был кадровый резерв

Затеяв спор настоящего с прошлым, мы обнаружим, что потеряли будущее.

Уинстон Черчилль

Начало нового года всегда дает возможность для новых стартов и изменений в профессиональной жизни. При этом очень важно держать руку на пульсе, быть в курсе последних изменений, вовремя находить правильные решения, а кроме того, иметь возможность и время развиваться самостоятельно и развивать своих сотрудников.

В современном мире очень тяжело сохранить баланс и найти способы для решения всех бизнес-задач. А представьте ситуацию, если в пик рабочей нагрузки от вас уходить ключевой специалист? Как минимизировать затраты на его поиски? Есть ли такие подходы, которые сократят время до нескольких часов? «Конечно, есть, – ответите вы. – Это кадровый резерв». И будете совершенно правы.

Ведь кадровый резерв – не только возможность сократить время и затраты на поиски необходимого сотрудника, но и тот стратегический ход, который позволяет компании, с одной стороны, обезопасить себя от всевозможных кадровых изменений, а с другой – сделать значительный рывок, вкладывая в развитие талантливых работников, а значит – и в компанию.

Но существует много подводных камней, которые возникают при формировании кадрового резерва. Некоторые из них проявляют себя через какое-то  время и разрушают организм компании незаметно. И задача HR-а – избежать этих пресловутых подводных камней. А если они и возникли, то вовремя исправить и подкорректировать. Ведь несколько небольших недочетов при создании кадрового резерва для ключевых сотрудников прямо влияют не только на финансовый результат компании (что уже немаловажно), но и на возможность ее эффективного развития в будущем.

Кроме того, необходимо помнить о других, косвенных факторах, влияющих на кадровый резерв. Прежде всего, он не может существовать номинально. О том, что функция кадрового резерва не должна быть только на бумаге, говорят много. И каждый HR об этом знает и помнит. Но когда дело доходит до внедрения, то процесс начинает застаиваться. И причин довольно большое количество. Среди них есть и достаточно весомые – финансовые затраты, соотношение с HR-стратегией и общей стратегией компании, но прежде всего – целесообразность внедрения кадрового резерва. А есть и незначительные, граничащие с поиском причин  «почему  я это не сделаю».

Принятие решения о целесообразности внедрения кадрового резерва в компании рано или поздно приходит к каждому специалисту по управлению человеческими ресурсами. И чтобы ваше решение было взвешенным и правильным, наши эксперты с радостью поделятся своим опытом и практическими наработками.

Авторы январского номера журнала «Управление персоналом – Украина» не только знают, как избежать подводных камней при формировании кадрового резерва. Они помогут вам сформировать целостный подход к данной теме, поделятся инструментами и методами, как эффективно управлять ожиданиями резервистов, а также дадут ответ на риторический, но в то же время такой необходимый вопрос: «Почему руководители часто боятся преемников?»

Быть успешным HR-ом завтра – значит  внедрить стратегические правильные методы, инструменты и решения еще вчера. И кадровый резерв как стратегический подход может оказаться краеугольным камнем. А чтобы находить силы, вдохновение и желание создавать качественные проекты и параллельно решать рутинные, повседневные задачи, редакция Издательства HRD подготовила для вас, уважаемые читатели, новую рубрику – «Арт-решения для HR». Мы надеемся, что она даст вам возможность не только не входить в зону стресса и дискомфорта, но и эффективно решать профессиональные задачи.

С пожеланием

быть успешными,

Мирослава Косар,

редактор,

mk@hrd.com.ua

Життєва ситуація: Друг чи недруг?

Дійові особи:

Шлемко Вадим Петрович – директор меблевої фабрики «Комфорт».

Зоя Василівна – кадровик.

Олег – дизайнер.

Максим – журналіст.

Друг, вірний товариш, помічник та порадник – ось ким був Максим для дизайнера Олега. Хлопці з самого малечку росли разом: поряд ліжка у дитячому садку, одна шкільна парта та схожі плани на майбутнє. Після закінчення школи вони планували освоїти професію дизайнера, яка була їм до душі. Молоді люди разом подавали документи в один і той самий університет на однакові спеціальності – Олегові вдалося зайняти бюджетне місце, Максимові пощастило менше. Змирившись із провалом, хлопець спробував випробувати свої сили у журналістиці – виявилося, немарно. Поки Олег старанно відвідував лекції та допізна сидів у бібліотеці, Максим вже на другому курсі працював кореспондентом в одному з відомих газетних видань. Відтак, друзям і зустрітися було ніколи – у кожного свої справи.

***

Повернувшись з відпустки, дизайнер Олег відчував, що перший робочий день після відпочинку буде непростим, адже він єдиний дизайнер на фабриці, а отже, за його відсутності справи накопичувалися. Перед відпусткою директор натякнув працівникам, що прогнози на початок зими невтішні, замовлень стало значно менше. Сподівалися на деяке пожвавлення перед новорічними святами, але стовідсоткової гарантії ніхто дати не міг.

– З поверненням, Олеже, – звернувся директор до дизайнера, зустрівшись на стоянці біля офісу. – То ти автомобіль змінив? Гарний вибір! – оцінив чоловік.

– Здрастуйте, Вадиме Петровичу, так, втілив свою давню мрію, – відповів дизайнер, потиснувши руку керівнику.

– Йди вирішуй справи після відпустки, а коли звільнишся – зайди до мене. Надійшло декілька замовлень, потрібно запросити клієнта, щоб ти зміг з ним зустрітися та показав, як виглядає його задумка. Одразу скажу, що не все так просто, він вже від послуг декількох фірм відмовився.

– Зрозуміло, – відповів дизайнер та попрямував до офісу. В слід директор промовив:

– До речі, ми беремо участь у тендері – є шанси на перемогу. Використали нашу останню розробку, – підморгнув директор дизайнеру. Хлопець рознервувався не на жарт. А керманич продовжив: – Ти ж нікому не розповідав?

– Авжеж ні, Петровичу. Обов’язково зайду до вас сьогодні.

***

На своєму робочому місці Олег знайшов багато нагадувань та записок від колег, посортувавши їх за пріоритетністю, почав виконувати завдання. Перервав роботу телефонний дзвінок від друга Максима.

– Привіт, старий, – почулося у слухавці. – Сьогодні проїздом у місті, можемо зустрітися?

– Привіт! – зрадів Олег. У мене після відпустки роботи вистачає, але в обідню перерву, думаю, зможу вирватися.

***

За філіжанкою кави в кав’ярні, що була по сусідству з фабрикою, друзі нашвидкуруч обмінювалися новинами зі свого життя – потрібно було встигнути за годину обідньої перерви Олега обговорити найважливіше. Адже вже ввечері Максим їхав у закордонне відрядження, тому побачаться друзі нескоро.

– Ти якийсь заклопотаний, сам на себе не схожий… – промовив Максим до Олега.

– Та на роботі не все гаразд, – відповів дизайнер. – Така неоднозначна ситуація, – молодий хлопець ніби вагався – розповідати другові чи не варто.

– Я чимось можу тобі допомогти? – запитав Максим.

– Пообіцяй, що нікому не розповіси, – поставив умову Олег.

Друг у відповідь кивнув.

– До мене півроку тому, – продовжив хлопець, – звернувся директор фабрики з неоднозначною пропозицією. Передісторія була на­ступна: чергові клієнти хотіли замовити меблі для спальної кімнати. Переглянувши каталог, нічого цікавого для себе не знайшли. Я запропонував розробити для них авторський дизайн – три дні нанівець, бажання змінювалися по декілька разів на день, ні на чому так і не зійшлися.

– То ти через це хвилюєшся? – поцікавився Максим.

– Ні, це звична для мене практика, тому значення цьому не надав. А от те, що мені запропонував директор, здивувало. Після чергової зустрічі перебірливі

клієнти пішли до директора повідомити, що у нас так нічого не вибрали і планують йти до конкурентів, бо в них є те, що їм потрібно. Розговорившись, директор затвердив, що для нас не проблема виготовити точнісінько такі меблі у найкоротший термін, а також безкоштовно доставити, зібрати та встановити. Про це я довідався постфактум.

– Оце вже цікаво…

– Щоб ти розумів, я три дні зранку до ночі плагіатив меблі конкурентів для замовника, потім нашвидкуруч їх виготовили, правда, з більш якісного матеріалу. Як результат – клієнта задовольнили, а готову спальню (ідентичну конкурентській) внесли в наш каталог, лише колір змінили.

– Так, це вже нечесно! – дав оцінку ситуації Максим.

– А я про що! Ще й мене у це вплутав, я ж всі ідеї втілюю! Коли повернувся з відпустки, він мені повідомив про тендер. А в ньому змагаються наші конкуренти, в яких ми вкрали ідею – взагалі спати перестав! – нервував хлопець через те, що його можуть вплутати у брудні справи. Точніше, вже вплутали.

***

Кадровик Зоя Василівна не могла прийти до тями після почутого від директора:

– Так, на першій шпальті! Уявляєш?! Стаття про нас! Та в нього ні краплі совісті немає. Розпатякав інформацію, тепер про виграш у тендері можна забути, – говорив директор про дизайнера Олега.

– Думаю, цим не минеться. Конкуренти ж до суду на нас можуть подати, – відповіла жінка.

– В тому, що на нас чекають проблеми, я не сумніваюся! – відповів Вадим Петрович. – Потрібно подумати, як нам відновити репутацію. Та перш за все треба звільнити нашого говіркого дизайнера і знайти заміну.

***

Отримавши гонорар за журналістське розслідування, Максим планував поїхати у подорож. Попрацював плідно, хоча з Олегом негарно вийшло: «Все одно перспектив на дружбу ніяких немає», – подумав про себе молодий чоловік.

Підготувала

Катерина Гарманчук

Запитання:

1. Чи можна вважати таємницю, яку довірив директор працівникові, комерційною? Яка відповідальність передбачена працівникові за крадіжку ідеї у конкурентів? Чи можуть конкуренти подати позов до суду в такій ситуації?

2. Яка передбачена відповідальність за розголошення комерційної таємниці?

3. Які пункти повинно містити Положення про комерційну таємницю?

4. Які особливості комерційної таємниці у засобах масової інформації?

5. Які особливості звільнення працівника за розголошення комерційної таємниці?

6. Чи передбачена відповідальність за розголошення комерційної таємниці працівником після його звільнення?

Відповіді фахівців на ці та інші запитання читайте у

листопадневому та грудневому номері журналу «Праця і Закон»