Судний день

Дійові особи:

Проценко Анатолій Борисович – директор компанії «Котушка».

Денисюк Антон Дмитрович – заступник директора.

Кузьмич Леонід – працівник відділу продажів.

Карпова Олена Степанівна – кадровик.

Зазвичай на початку року люди очікують позитивних змін. Але тільки не в компанії «Котушка»… Її співробітники, навпаки, напружено, ніби Cтрашного суду, чекали на своєрідний «корпоративний переворот» – підбиття підсумків недавно проведеної атестації. Передбачити наслідки цього заходу не міг жодний працівник. Хто отримає грошову премію чи інше заохочення? Або нову посаду? А можливо, за хитромудрим словом «атестація» приховане невтішне «звільнення»?..

Хибність поглядів щодо атестаційних процедур та впевненість в їхній необ’єктивності викликали спротив багатьох співробітників «Котушки». Вони не розуміли, що це – не стільки загроза, скільки шанс продемонструвати свій потенціал. А відтак і довести, що настав час підвищити посадові оклади тим, хто цього вартий. При цьому найбільш перспективних, вірогідно, буде зараховано до кадрового резерву.

Противники та прихильники атестації знайшлись ще на етапі прийняття рішення про неї. Причому до другої категорії потрапило лише керівництво, яке вважало, що за умови чітко визначених цілей та грамотної організації атестація допоможе зробити роботу всієї компанії більш ефективною. Робітники ж стверджували, що лінійні менеджери кожного відділу і так постійно оцінюють своїх підлеглих, знають їхні слабкі та сильні сторони. Атестація ж потребує багато сил, а результат – непередбачуваний, адже невідомо, що буде із уже сформованим колективом після її завершення.

***

Директор разом з Оленою Степанівною – кадровиком компанії, викликали на килим спеціаліста відділу продажів, який влаштував міні-бойкот. За жодних умов не хотів погоджуватися з результатами атестації та висновками атестаційної комісії. Про що голосно і впевнено повідомляв усім, кому тільки можна. Тому, вважав директор, невеличка виховна бесіда буде йому корисною.

– Добридень, шановний Анатолію Борисовичу! Вітаю, Олено Степанівно! Викликали? У чому справа? – прямо з порогу трохи саркастично запитав Леонід, який чудово розумів, чому саме його «попросили».

– Це ми у вас хотіли запитати, у чому справа, – у тон Леоніду відповів директор. – Леоніде, чому ви відмовляєтесь виконувати накази? Невже ви не зацікавлені у власному професійному розвиткові?

– Я працюю в компанії вже п’ять років, належно виконую свої функції, ніколи не отримував догани через непрофесіоналізм… Я просто не розумію, чому це у мене, спеціаліста зі стажем, такі негативні результати атестації? Ви що, навмисне це зробили, аби звільнити без проблем? Не вийде! – Леонід чомусь обрав позицію жертви.

– Леоніде, якщо б ми хотіли вас вигнати, то атестація – занадто складна схема для цього. Повірте, – заспокоїла знервованого працівника Олена Степанівна.

– У чому ж тоді справа? – насторожено поцікавився Леонід.

– Все дуже просто, – почав Анатолій Борисович. – Атестація – це не вирок. Ми для вас підготували індивідуальний план розвитку: відвідаєте тренінг, побуваєте на кількох майстер-класах… і знову в бій. Пройшло цілих п’ять років, а ви все стоїте на одному місці. А тому ваші навички та здібності не відповідають сьогоднішнім реаліям.

– Результати моєї щоденної роботи – ось вам справжня реальність, – спробував апелювати підлеглий.

– Чесно кажучи, ваші успіхи достатньо посередні, зірок з неба не хапаєте. У відділі продажів є активніші спеціалісти, та й менш вибагливі… – неоднозначно сказав керівник.

– До того ж, – продовжила Олена Степанівна, – за результатами атестації ми маємо повне право скоротити вашу посаду. Навіщо нам працівник, який лише окупається, але не приносить прибуток?

– А може й справді, кілька тренінгів зайвими не будуть… – миттєво «змінив курс» Леонід.

***

– Що ж, Олено Степанівно, зараз розпочнеться другий акт вистави. На сцену вийде головний актор нашого корпоративного театру. Тут ситуація складніша… Антон Дмитрович – ще та «зірка»! – охарактеризував свого заступника Анатолій Борисович.

– Невже вам для того, щоб зрозуміти некомпетентність свого підлеглого, необхідно було його спочатку атестувати? – здивувалась кадровик.

– Антон Дмитрович потрапив на роботу через протекцію мого знайомого, якому я, до речі, був винен послугу. Зрозумівши свою помилку, я просто за голову взявся, але його так просто не звільнити. А тут якраз така нагода, – потираючи руки, пояснив директор.

– А ось і наш колега, – першою помітила в дверях Антона Дмитровича кадровик.

– Доброго дня! Сподіваюсь, розмова буде недовгою? Роботи – непочатий край! – одразу повідомив чоловік.

– Може, ви не помітили, але я ніколи вас тут не затримував, – «підколов» свого заступника Анатолій Борисович. – Сідайте, розмова обіцяє бути довгою… Антоне Дмитровичу, я вважаю, що у вас недостатньо знань та навичок, щоб займати таку високу посаду. Це підтвердила нещодавно проведена атестація, за результатами якої вас можна цілком законно звільнити.

– Ви, мабуть, забули, що мої зв’язки міцніші, ніж ваші повноваження? – із викликом промовив заступник.

– У вас взагалі навіть випробного терміну не було, на відміну від інших співробітників. До речі, Олено Степанівно, ми ж можемо виправити цю грубу помилку і влаштувати нашому «супер-професіоналу» таке собі випробування при прийнятті на роботу? А вже потім вирішимо, чи підходить він нам, – запропонував начальник, сподіваючись залякати нахабного замісника.

– Звичайно, – насилу вимовила жінка, намагаючись підіграти керівнику.

– Або ж вас більше влаштує варіант пониження на посаді? – продовжив Анатолій Борисович. – Чи вакансія рядового спеціаліста занадто принизлива для вас та недостойна такого висококласного експерта?

– Ви так просто мене не позбудетесь!

– Подивимось правді у вічі: ви нам не підходите як співробітник, ми вас не влаштовуємо як роботодавці. Давайте, потиснемо один одному руки та з миром розірвемо трудові відносини? – спробувала залагодити конфлікт розсудливий кадровик.

– Звичайно, я не планую залишатися у вашій компанії. Але обіцяю, що наступного разу ми зустрінемося не в комфортному кабінеті, а у суді! – останнє слово пролунало вже після гучного стуку дверима.

– Що ж, Олено Борисівно, готуйтеся відповідати перед законом, – байдуже вимовив директор.

– Можете навіть не сумніватися! Він на нашому боці.

Підготувала

Тетяна Вареник

*********

1. З яких причин працівник може відмовитися від проходження атестації?

2. Чи може роботодавець в описаній ситуації звільнити працівника відділу продажів, який не бажає виконувати індивідуальний план розвитку, складений після атестації?

3. Чи має право роботодавець після того, як співробітник пропрацював у компанії певний період часу, влаштовувати йому випробувальний термін?

4. І чи міг Анатолій Борисович звільнити свого неефективного заступника іншим способом, окрім атестації?

5. На які ризики йде роботодавець, понижуючи працівника на посаді? Чи повинен роботодавець узгоджувати таке рішення із профспілкою?

Відповіді експертів читайте у січневому номері журналу "Праця і Закон"