Дійові особи:
Мартинов Сергій Іванович – директор шкіргалантерейної фабрики «На крок вперед».
Віталій – заступник директора.
Марина Василівна – кадровик.
Ігор – технолог швейного виробництва, іноземець, працює на підприємстві два роки.
Маргарита – швея.
Чергове засідання керівництва шкіргалантерейної фабрики «На крок вперед» із заступниками проходило емоційно. Вже вкотре, збираючись на планових щомісячних засіданнях, учасники ніяк не можуть вирішити як зробити так, щоб рядові співробітники брали активну участь у житті фабрики.
– Вони ж працюють, як по дзвінку: рівно на 9:00 приходять, а то і пізніше, а о 18:00 весь виробничий процес зупиняється, як нікого й не було! – обурювався директор. – В наш час і великі, і малі компанії намагаються вирішити дану проблему. Думають як зробити так, щоб працівників зацікавити, мотивувати краще працювати, підштовхнути до того, щоб вони були ініціативними, свідомими, думали про виробництво.
– З цим буде складно, Сергію Івановичу, вони ж всі думають, що роблять послугу, працюючи у нас на фабриці. Нікому навіть на думку не спадає, що ми для них робимо, – промовив заступник Віталій.
Почувши слова заступника, технолог швейного виробництва Ігор, якого завжди запрошували на подібні засідання, як представника від рядових співробітників, занервував.
– Я перепрошую, що перебиваю, пане Віталію, але дозволю собі з вами не погодитися, – втрутився в розмову Ігор. – І хотів би захистити своїх колег. З одного боку, я з вами згоден, колеги, багато співробітників, закінчивши всі свої справи, йдуть з роботи о 18:00, але ж для чого їм залишатися?! Зробив діло – гуляй сміло! З приводу запізнень – це вже інше питання… Я і сам неодноразово спізнювався, скажу правду. Але ж проблема із систематичними спізненнями існує не лише у нас на виробництві, і досвідчені керівники знають, що з цим робити. Хіба не так? – запитав технолог.
Тепер вже занервували інші присутні. Промови від технолога швейного відділу очікували всі, оскільки він завжди брав активну участь у засіданнях, і досить часто після його заяв та пропозицій керівництво прислухалося до нього, приймало рішення втілити в життя ідеї та розмірковувало над змінами. Серед колег Ігор теж був авторитетом, його любили, поважали, дослухалися.
– Ну, тут уже питання до наших кадровиків, – перевів запитання заступник Віталій на кадровика Марину Василівну, яка була також присутня. Потрібно відходити від паперової роботи та також брати участь в обговоренні таких питань! – звернувся заступник до кадровика. – Ви лишень відмовчуєтесь на кожному засіданні, а кадри – це вам не тільки прийняти та звільнити, Марино! – промовив чоловік.
Кадровик, яка до цього моменту й сама не особливо цікавилася життям компанії, зніяковіла.
– А що я можу вдіяти? – сказала жінка. – Якщо вони вас, керівництва, не бояться, то мене поготів. Я ж не буду щодня стояти на вході та записувати час приходу на роботу та час, коли співробітники йдуть додому, – обурилася кадровик.
Слова кадровика технолога Ігоря знову змусили втрутитися.
– Марино Василівно, вони не боятися вас чи керівництво повинні! Подивіться на проблему з іншого боку. Потрібно зробити так, щоб співробітники самі були зацікавлені залишатися і приходити раніше якщо потрібно. Думати, переживати разом з керівництвом, розумієте?
***
Повернувся із засідання технолог Ігор в поганому настрої. Питання, які ставились на обговорення, так і не вирішив, а навпаки, їх стало ще більше. Швея Маргарита, яка не менше цікавилася справами фабрики, зрозуміла це одразу.
– Все зрозуміло, по очах бачу. Знову одні балачки та перекидання відповідальності одне на одного. Хто цього разу став крайнім – знову заступник Віталій?!
– Ні, цього разу перепало Марині Василівні, – сказав чоловік.
– В такому разі будемо діяти за нашим планом – створимо професійну спілку. Тим більше, що маємо на це право. До останнього ми чекали, що вони оговтаються та почнуть щось робити. Проте марно…
– Так, покажемо, що рядові співробітники не просто виконують роботу та нічим більше не цікавляться, а можуть зробити так, щоб стало краще працювати всім.
– Знайдемо однодумців та будемо працювати. Розпочнемо з програми залучення працівників у справи компанії.
Підготувала
Катерина Гарманчук
Запитання:
1. Чи буде правильним рішенням в даній ситуації створення професійної спілки на фабриці для відстоювання прав та інтересів інших працівників? Чи, можливо, є інший вихід?
2. Чи можуть іноземні працівники створювати профспілки на підприємстві?
3. Чи повинен кадровик вирішувати питання залучення персоналу в справи компанії, якщо на виробництві немає HR-відділу? В чому криється помилка у поведінці кадровика? Що ви порадите керівництву та працівникам кадрової служби включити в програму залучення працівників в справи компанії?
Комментариев нет:
Отправить комментарий