Що маю – віддаю тобі…

– Можеш мене привітати, я вже півроку працюю у власному бізнесі, – поділився останніми новинами давній приятель. Я щиро зраділа успіхові друга: він належав до тих, хто народжується керівниками. До того ж, започаткування своєї справи було омріяною метою мого приятеля, відколи ми познайомились. Тому після вітань і побажання успішного розвитку новому бізнесу я поцікавилась:
– Тож як тепер називається твоя посада?
– А… – відмахнувся той. – Чи має це принципове значення? Я у власній компанії – другий після керівника, а генеральний директор – мій колишній співробітник. Так простіше – адже в кожному досягненні компанії присутня частка моїх знань та досвіду, але за невдачі та втрати відповідає хтось інший…
Тренд останніх кількох років в Україні – відмова власника від одноосібного управління компанією. Навряд чи це завжди означає бажання втекти від відповідальності, перекласти її тягар на плечі найманого працівника. Найчастіше ми доручаємо керування власним бізнесом з кількох причин. По-перше, прагнучи довести свій професіоналізм, найманий працівник демонструватиме високу ефективність. Бізнес від цього тільки виграє. По-друге, найманого керівника можна звільнити і призначити нового – і ризики менеджменту матимуть тимчасовий характер. Та й урешті-решт, міжнародна практика підприємництва підтверджує раціональність вибору на користь найманого топ-менеджера.
Було б добре, якби разом із закордонними ідеями щодо ведення бізнесу ми позичали і досвід від втілення цих ідей, вчилися б на чужих помилках. Утім, сьогодні, коли кількість різноманітних ВАТ, ЗАТ, ТОВ невпинно зростає, ми продовжуємо робити свої помилки і наражаємося на власноруч розкидані «граблі». Віддаючи сторонній людині, яка тільки починає працювати на зміцнення капіталу компанії, «усе, що маємо» (а це найчастіше – справа усього нашого свідомого життя), іноді ми ризикуємо віддати «усе і назавжди»: у кращому випадку на нас чекає банальне розчарування і нереалізовані прагнення розвитку, у гіршому – спроби (іноді – марні) притягнути керівника до відповідальності за завдані збитки.
Хто має право призначати керівника компанії? Чому контракт надійніший і вигідніший, ніж трудовий договір? Яким чином звільнити найманого керівника з посади, аби потім уникнути паперової тяганини і судових процесів? На ці запитання відповідають наші автори – фахівці провідних юридичних компаній України. Павло Ходаковський з адвокатської компанії Arzinger докладно розповість про повний цикл правовідносин з керівником акціонерного товариства – чи не найважчу та найсуперечливішу тему з юридичної практики у галузі трудового законодавства (с. 21). Фахівці компанії «Еліт Консалтинг» торкнуться у своєму матеріалі «делікатного питання» оформлення переведення, переміщення та звільнення керівників. А на прикладі ситуації, описаної в історії «Післясмак успіху, або Випробування кар’єрою», авторський колектив часопису з’ясовуватиме тонкощі проведення атестації керівників, зокрема її юридичну та етичну складові.
Ще одним важливим моментом теми правових відносин з керівником є розподіл відповідальності між ним та бухгалтером підприємства, а також керівником відділу кадрів. Матеріал від Вікторії Зажигаєвої зацікавить усіх, хто хоча б одного разу вислуховував претензії від співробітників з приводу неправомірного звільнення або невиплати зарплати, або відповідав за чужі помилки власними коштами і кар’єрою. Подробиці і практичні рекомендації – на с. 34.
Байдуже, хто для вас керівник компанії – «шеф» або довірена особа, яка дбає про ваш бізнес. Нехай він якнайдовше залишатиметься для вас найдорожчим – звичайно, у кращому сенсі цього слова.

З побажаннями весни у серцях та бізнесах,
Світлана Фальова
редактор
sf@hrd.com.ua