Життєва ситуація "Навести лад у кадрах"

Дійові особи:

Нечаєв Володимир Іванович – директор будівельної фірми «БудХат».

Онищенко Віра – менеджер з персоналу.

Гнатов Степан – будівельник, пенсіонер.

Піддубний Ігор – виконроб, інвалід третьої групи.

Ми не раз чули, що за кордоном люди, які досягають пенсійного віку, присвячують свій вільний час родині, друзям, подорожують та насолоджуються життям. Наша реальність зовсім інша. На заслужений відпочинок працівники йдуть, скоріше документально, формально ж – більшість пенсіонерів продовжує працювати, аби втриматися на плаву. Порядні роботодавці не проти бажання людини продовжувати працювати після виходу на пенсію. Часто за хорошого співробітника навіть тримаються та всіляко заохочують. Деякі ж, навпаки, намагаються позбутися таких працівників, вважаючи тягарем.

Приватна фірма «БудХат» існує вже не один десяток років. З самого зародження і до недавнього часу керував фірмою один-єдиний керівник, Олександр Олександрович, а для своїх – просто Санич. Від самого початку він набрав у свою команду хороших та вправних працівників (як він їх називав – «мої соколи – трудяги»), так і працював з ними. З хорошою командою у директора замовлень не бракувало, як у своєму місті, так і в сусідніх. Останні два роки почали надходити замовлення з-за кордону. Одним словом, все відбувалося так, як мало бути. А як же інакше? Хороша та порядна команда – хороший результат.

***

Роки йшли, дехто з команди надійних працівників почав здавати позиції. А дивуватися нічому. Робота така. От, наприклад, Санич, якого всі так любили і поважали, теж за станом здоров’я змушений був покинути своїх підлеглих, з якими за стільки років поріднився.

Говорять, святе місце пустим не буває. На місце Санича прийшов новий керманич, Нечаєв Володимир Іванович, який почав встановлювати нові порядки.

– Вірочко, зайдіть до мене, – викликав до себе менеджера з персоналу новий директор.

За хвилину жінка постукала у двері Нечаєва.

– Проходьте, є розмова.

У кабінеті нового директора пахло деревом та фарбою, на стінах виднілися нові шпалери.

«Насамперед потрібно навести лад у кабінеті, а потім – в кадрах», – говорив Нечай (так його називали працівники у приватних розмовах).

Побоюючись нового керівника, жінка мовчки зайшла та присіла на новенький шкіряний диванчик.

«Мабуть, прийшов час вирішувати завдання № 2», – подумала про себе Віра.

– Слухаю вас, Володимире Івановичу, – сказала жінка.

– Віро, скільки у нас в штаті працює будівельників та виконробів?

– Близько 20.

– Цими днями нам з-за кордону надійшла пропозиція. Є цікавий та прибутковий об’єкт, потрібна бригада. І як ти думаєш, хто з наших будівельників ладен на три–шість місяців покинути родину та поїхати у чужу країну?

– Навіть не знаю… – відповіла менеджер.

– А я про що! Я теж таких не знаю. А чому? Тому що їх немає! – директор був незадоволений. – Віро, як ти думаєш, чи можна вирішити дану проблему? А вирішувати її потрібно, ти ж розумієш! – почав тиснути директор на жінку.

Остання ще більше перелякалася. Відповіді в черговий раз не було.

– А я тобі скажу, потрібно набрати нових людей, а старих, у прямому та в переносному сенсі, потрібно позбутися.

Такої розв’язки менеджер з персоналу не очікувала. Як же?! Такі порядні, працьовиті люди, стільки років віддали «БудХат»…

– Як ми зможемо їх «попросити»? – не втрималася Віра. А на очах бриніли сльози. Вона розуміла, що слідом за старою бригадою піде вона. Адже на це він натякає?!

Зібравшись з думками та емоціями, Віра додала:

– Хочете набрати хлопчаків? Та вони ж працюють неякісно. Чи ви думаєте, ми не намагалися оновити штат? Працюють місяць–другий, а потім втікають. А об’єкт, між іншим, доводиться здавати… Як ви висловилися?.. Саме так, «старим»... Зрозумійте, Володимире Івановичу, за грішми не вженешся.

Ошелешений реакцією підлеглої, керманич на мить розгубився.

– Ви маєте рацію, Віро. Заспокойтеся. Давайте поміркуємо разом. Скільки ми зможемо протриматися, якщо не оновимо штат? Думаю, недовго. У нас за раз із грішми і так скрутно, а тут втрачаємо таку можливість, – говорив шеф, ступаючи по новенькому налакованому паркету.

– Що ви пропонуєте? – запитала менеджер.

– Вважаю, буде правильно, якщо ми частково оновимо штат. Гадаю, варто почати з виконробів. А також звільнити декількох співробітників. У мене вже є кілька цікавих кандидатур.

***

Будівельник Степан Гнатов, приїхавши на об’єкт, зустрів схвильованого виконроба.

– Привіт, Ігорю, як справи?

– Кажуть, Степане, що не дуже добре. Потрібно нам шукати новий заробіток. Віру нашу сьогодні зустрів. Говорить, що потрібно готуватися до звільнення. Вже знайшли нам заміну.

– Ти знаєш, друже, для мене це не новина. Нечай мені одразу не сподобався. Тому я підшукував варіанти. Санич порадив.

– Так, тобі простіше, а кому я потрібен, на пенсії, та ще з інвалідністю, – бідкався чоловік. – Навіть немає кому поскаржитися…

Підготувала

Катерина Гарманчук

1. Чи мають право звільнити/скоротити пенсіонера, інваліда третьої групи? Чи має право Нечаєв звільнити пенсіонера Степана Гнатова?
2. Як працівники можуть захистити свої права?
3. Чи повинен пенсіонер при звільненні за власним бажанням відпрацювати два тижні?
4. Які особливості виплати трудових пенсій працюючим інвалідам/пенсіонерам?

Відповіді на ці та інші запитання читайте у січневому номері журналу «Праця і Закон»