Дійові особи:
Жеромська Світлана Вікторівна – керуючий партнер консалтингової компанії «Адвертіс», 27 років, незаміжня;
Шаповалов Олег Романович – керуючий партнер консалтингової компанії «Адвертіс», 34 роки, неодружений;
Білицький Валерій Сергійович – керівник відділу розвитку бізнесу видавництва «Профі-Літера», 35 років, розлучений, має сина 11 років, який живе з матір’ю;
Павлюченко Сніжана Ігорівна – директор з персоналу видавництва «Профі-Літера», 30 років;
Світлана Жеромська сиділа позаду водія у власній «Хонді» і намагалася боротися з нападами нудоти. Від токсикозу на перших тижнях вагітності не була захищена жодна з її заміжніх подруг, які зараз сиділи вдома і доглядали малечу. І хоча через постійне погане самопочуття та затори ранкового мегаполісу Світлані було дедалі важче діставатися офісу, вона все-таки була щасливою. Токсикоз – чи не найвірогідніше свідчення того, що за кілька місяців у Світлани народиться дівчинка. А пані Жеромська, найчарівніша леді-бос у радіусі сотні кілометрів, у свої 27 років вже хотіла народити донечку – своє крихітне продовження, майбутню подругу і спільницю в усіх жіночих мріях.
На мобільнику висвітився час – 9.30 ранку. Нарада з менеджментом знову минула без Світлани. Так навіть краще – нащо підлеглим бачити її обличчя із зеленуватим відтінком і залишками ранкового макіяжу? А співвласник «Адвертісу», її партнер та приятель Олег Шаповалов вже звик до «неофіційного» щоденного вигляду Світлани Жеромської. Зрештою, бувало й гірше…
– Доброго ранку, сонечко…О, ти сьогодні якась аж занадто…
– Яка, Олеже, - бліда? Похмура? Втомлена? Ти можеш мене зустрічати привітніше?
– Світланко, я хотів сказати – чарівна…
– А, зрозуміло. Знаєш вислів: «наскільки погано жінка почувається, настільки гарний вона має вигляд»? Так це про мене!
– Мені так шкода тебе, дорогенька…Тримайся – колись усе це мине. До речі, ти мені нещодавно так і не відповіла на одне запитання…
– Хочеш дізнатися, хто батько дитини? – кривувато усміхалась пані Жеромська. – Нащо це тобі?
– Світлано, ми з тобою не чужі один одному люди. Ти знаєш, як я до тебе ставлюся. Я маю бути певен, що батько дитини – порядна людина і не кине тебе з дочкою напризволяще.
– Та невже? Олеже, тоді ти – не за адресою. Це я кинула його напризволяще! Мені не потрібні «штани в оселі». А дитину я здатна виховати самостійно. Я не хочу, щоб моя дочка повторювала історію моїх складних стосунків із власним батьком.
– Сонце, не усі чоловіки однакові – звикни до цього. А дитині потрібна повноцінна родина, в якій пануватиме турбота та злагода…
– Ось саме заради панування турботи і злагоди я не хочу наражатися на небезпеку. Олеже, розмову закінчено.
***
За два місяці на нараді з приводу старту PR-кампанії для замовника керівництво компанії «Адвертіс» активно обговорювало перелік підрядників для виконання супроводжувальних рекламних робіт. Коли постало питання про вибір типографії, Олег Шаповалов нагадав про постійних партнерів – «Профі-Літеру»:
– Гадаю, Світлано, представницьку продукцію та подарункові буклети замовлятимемо, як завжди, у Валери Білицького?
Пані Жеромська відреагувала досить дивно:
– А я гадаю, що саме час змінювати партнера у поліграфії.
– Чому? Якість друку нас завжди влаштовувала, ціни Валерій давав просто смішні як для сучасного ринку…
– Саме так, Олеже. Якість не повинна влаштовувати. Якість має задовольняти. А мене Валерій Білицький як партнер не задовольняє. Я маю на увазі бізнес-партнерство, звичайно.
Олег Шаповалов не вірив тому, що почув: відносини між «Адвертіс» і «Профі-Літерою» були майже ідеальними. Тихий та розважливий Валерій Білицький завжди міг домовитись з категоричною Жеромською, не надто нехтуючи власним зиском. Що ж трапилось? Утім, не затягуючи паузи, Олег відповів:
– Згода, Світлано, я віддам наказ про оголошення тендеру серед типографій. Маєш якісь додаткові побажання до кандидатів?
– Особливих – ні, не маю. Усе, як завжди, - якість має бути на найвищому рівні, а ціни – такими, щоб могли зацікавити видавця бульварної газети у якомусь Урюпинську. А тепер – вибач, маю бігти на зустріч із клієнтом.
Двері за Світланою зачинилися, а Олег знайшов у довіднику номер Валерія Білицького.
– Валєро, привіт. Як ся маєш? Слухай, маю до тебе одне питання…
***
П’ять місяців потому, травневого ранку Світлана Жеромська, лежачи у палаті одного з кращих пологових будинків міста, притискала до серця новонароджену Іринку. Телефон розривався від вітальних повідомлень. На шафі лежали оберемки квітів, наповнюючи палату ніжними пахощами. Раптом у двері постукали – Олег, її друг і бізнес-партнер, прийшов привітати молоду матусю та новонароджене дитя.
- Сонечко, як почуваєшся? Щиро радий тебе бачити у доброму гуморі!
- Дякую, Олеже…Я розумію – останні дев’ять місяців мій характер добряче зіпсувався. Але все вже позаду – невдовзі мене звідси випишуть…
- До речі, Світланко, я протягом останніх тижнів підтягнув твої справи, тому можеш сидіти з донечкою скільки завгодно – хоч два роки, хоч три. Я зможу вести бізнес самостійно. Звичайно, під твоїм чуйним контролем на відстані телефонного дзвінка. – посміхався Олег.
- Олеже, жартуєш? Я з малою буду лише зо два місяці – надалі її виховуватиме няня, я вже домовилася. Щоправда, на годування Іринку привозитимуть в офіс, але це дрібниці. Я не можу залишити бізнес зараз!
- Світланко, я поважаю твою думку, але… Ти не вважаєш, що з дитиною через твою тяжку форму трудоголізму може сидіти й батько Іринки?
- Олеже, не починай…
- Світлано, я не починаю – я продовжую. У мене для тебе сюрприз. Він – за дверима.
Цієї миті двері палати відчинилися. На порозі стояв Валерій Білицький з букетом конвалій і ніяково посміхався. Пані Жеромська тільки зітхнула: виявляється, її таємницю вже розкрито. На подиху леді-бос ледь чутно промовила:
- Олеже, залиш нас...
***
- Валерію, ти хоч тямиш, що говориш? Це ж нонсенс!
- Свєто, я багато думав про це. Дитині потрібен батько. Водночас матеріальна допомога від мене тобі не потрібна – ти сама заробляєш і на себе, і на свою дитину. Єдине, чим я можу тобі зарадити – це взяти на себе турботу про нашу Іринку. Їй не потрібні няньки і виховательки – це чужі люди, які не можуть опікуватися нашою донечкою. Тому у відпустку по догляду за дитиною йтиму я – для тебе бізнес надто важливий, та й сидіти вам обом на одну мою зарплатню буде, м’яко кажучи, некомфортно.
- Валерію, ми ж навіть не одружені! – в очах у Світлани стояли сльози.
- А коли печатка у паспорті слугувала доказом батьківства? Я – тато Іринки і без штампу.
***
На цьому ж тижні Валерій Білицький подав документи на оформлення відпустки по догляду за дитиною в HR-дирекцію видавництва. Директор з персоналу Сніжана Павлюченко з подивом поглянула на колегу:
- Валеро, нащо це тобі? Ти розумієш, що втрачаєш можливість будувати кар’єру і будеш позбавлений вільного часу?
- Сніжано, я нічого не втрачаю, – пан Білицький мав вигляд абсолютно щасливої людини. – Досить робити хибні висновки і марнувати час. Свого сина я вже втратив – ми майже не бачимося. Я не хочу втрачати кохану жінку і наше дитя.
Читайте липневий номер журналу "Праця і Закон" та знаходьте відповіді експертів на наступні питання:
2. Чим відрізняється процес оформлення такої відпустки чоловіком від традиційного – коли відпустку оформлює жінка?
3. Чи існує практика оформлення таких відпусток чоловіками у вашій компанії?
5. Про що слід пам'ятати працівникові, який оформлює відпустку по догляду за дитиною (пакет документів, права, термін оформлення), аби процес оформлення відбувся якомога швидше та комфортніше?
6. З досвіду роботи - чим ризикує жінка (або чоловік), який іде "у декрет" (кар'єра, фінансові втрати тощо)?
7. Якими можуть бути схеми з підтримки молодих батьків роботодавцем?
Комментариев нет:
Отправить комментарий