Овруцький Костянтин Миколайович – керівник транспортної компанії «Новий Транс-Сервіс», 40 років;
Матвєєва Тамара Ігорівна – керівник HR-дирекції компанії «Новий Транс-Сервіс», 45 років;
Волошина Катерина – спеціаліст HR-дирекції компанії «Новий Транс-Сервіс», 28 років;
Скрипченко Роман – менеджер відділу доставки компанії «Новий Транс-Сервіс», 30 років;
Козак Станіслав – має намір влаштуватися у відділ доставки компанії «Новий Транс-Сервіс» на час відпустки Романа Скрипченка, 16 років.
Рядки коментарів під публікацією на кадровому порталі бігли перед очима менеджера з персоналу Катерини Волошиної: «Я Олег, мені 14 років, шукаю роботу, допоможіть»… «Мене звати Леся, мені 16 і дуже потрібна будь-яка робота» … «Вільно володію англійською, знаю німецьку та іспанську. Не хочу сидіти на шиї у батьків, готовий працювати у будь-який час, телефонуйте або пишіть…»
– Про що замислилась, Катю? – запитала керівник відділу Тамара Ігорівна. Катерина відповіла не одразу:
– Ох, вибач…Я вражена, Томцю, – як швидко ростуть наші діти!
– Чиї, Катрусю? – засміялася Тамара. – Своїх у тебе, наскільки мені відомо, немає, а мої виросли ще років п’ять тому!
– Та я не про своїх чи твоїх кажу, а взагалі… Ось переглядаю дайджест на кадровому порталі – скільки підлітків цієї осені працювати хоче!
– То й не дивно, Катрусю, – когось зі школи вигнали, хтось сам вирішив спробувати доросле життя, смак якого виявився не зовсім приємним, ось дітлахи й шукають, чим би підсолодити буденність.
– Вважаєш, необхідність щодня ходити на роботу – гарний «підсолоджувач» для 14-річного підлітка? – здивувалася Катерина.
– Ні, дорогенька. Гроші, які дають незалежність, – ось чого шукають сучасні підлітки. А робота – лише необхідний додаток до цієї незалежності, – знизала плечима Тамара Ігорівна. – Згортай сторінку кадрового порталу, Катю, тут мені на мейл прийшов запит з відділу доставки – відпустку потрібно оформити Романові Скрипченку. А він забирає ще й «недогуляні» тижні – розрахунків купа. Оформиш?
– Звичайно, Томцю. Ти ж мене знаєш – все буде зроблено! – посміхнулась Катерина.
– От і добре – а я на нараду до керівництва, – кивнула Тамара Ігорівна.
* * *
З наради керівник HR-дирекції повернулася похмура та зосереджена. На зацікавлений погляд колеги Тамара Ігорівна повідомила:
– Відділ доставки, вибач за каламбур, «дістав» усе керівництво.
– А в чому річ? – несміливо запитала Катя.
– Ти ж знаєш, що Скрипченко йде у відпустку аж на два місяці? – Катя хитнула головою. – Ну от, у відділі залишається працювати двоє менеджерів. Вони вели клієнтів у місті. У Скрипченка була база клієнтів в області. Керівництво запропонувало розкидати клієнтів Романа на двох менеджерів. Ті, звичайно, запротестували – мовляв, взагалі працювати не будемо, тим паче за ті гроші, що нам платять. Керівництво взяло тайм-аут до вечора.
– Так, проблема… А які варіанти? – запитала Катерина.
– Варіантів поки – жодних. Брати людину на два місяці? Непросто знайти такого кандидата. Підвищувати зарплатню тим, хто працює зараз, – сумніваюся, що керівництво на це наважиться. Скрипченка не буде лише два місяці, а доплату менеджерам навіть після виходу Романа з відпустки не так просто буде скасувати…
– Що й казати – мат у два кроки, – сумно промовила Катерина. За мить її обличчя посвітлішало. – Тамаро, а якщо на два місяці взяти підлітка? Або студента? Будь-кого з тих, оголошення котрих я бачила зранку?
– Ідея ризикована… Але я спробую обговорити це з керівництвом. «Підкочуся» після обідньої перерви.
* * *
У другій половині дня Тамара Ігорівна зайшла до приймальні керівника.
– Шеф у себе? – запитала вона у референта Оксани.
– Так, поки у себе. Але не в настрої, тому будьте обережними, Тамаро Ігорівно, – розвела руками референт.
– Спробую. Утім, хто не ризикує…
– Ага, той не у нас працює, – підхопила «бородатий» корпоративний жарт Оксана. – Щасти вам, Тамаро Ігорівно.
Відчинивши двері кабінету керівника, HR-директор одразу зрозуміла, що розмова буде непростою: Костянтин Овруцький гортав роздруковані резюме, поруч на столі лежав телефон. Побачивши Тамару Ігорівну, він машинально посміхнувся.
– Костянтине Миколайовичу, а ми якраз із Катериною вирішили ідеєю з приводу заміни Скрипченка поділитися.
– Невже? Цікаво послухати, які ідеї у вас в HR-дирекції виникли, – Овруцький відклав телефон і купу паперів в куток столу.
– Катерина запропонувала на двомісячний термін взяти стажера – можливо, студента профтехучилища, можливо, ВНЗ. Виграють усі: стажеру – практика, а нам – допомога у роботі, причому безкоштовна.
– Непогано. Проте є певний ризик – чи не втратимо ми клієнтів у передмісті через некваліфікованого менеджера, та ще й без досвіду роботи?
– Так ми ж будемо наглядати та контролювати, Костянтине Миколайовичу! – ідея Катерини подобалася Тамарі Ігорівні дедалі більше.
– Гаразд. А де шукатимете кандидатів, Тамаро? – Овруцький уже був ладен погодитися, але щось його зупиняло…
– Моя колега буквально сьогодні зранку бачила кілька оголошень від молодих претендентів – гадаю, нестачі у кандидатах ми не відчуватимемо.
– Добре, ви мене переконали – починайте пошуки молодого спеціаліста. Співбесіду проводитимемо разом – хоч подивлюся, на що сьогоднішня молодь здатна.
– Без питань, – посміхнулася Тамара Ігорівна. – Дякую, Костянтине Миколайовичу.
***
Тривав третій день пошуків – Катерина Волошина вже запросила на співбесіду чотирьох хлопців. І хоча усі четверо вчилися за фахом і на перший погляд оптимально підходили для роботи у відділі доставки, щось не складалося. Один із претендентів був лише на першому курсі транспортного технікуму – 14–річному підлітку буде досить важко заслужити довіру серед клієнтів. Другий просто не сподобався Костянтину Миколайовичу. Ще двоє не змогли надати дозвіл на працевлаштування від своїх батьків.
Під час обідньої перерви в кабінеті HR–дирекції пролунав телефонний дзвінок. Катерина підняла слухавку і почула:
– Вибачте, мені повідомили, що у вашій компанії шукають менеджера з доставки…
– Так, усе правильно, – зітхнула Катя. – Проте, якщо вас зацікавила позиція менеджера, мушу повідомити, що фахівець нам потрібен лише на термін відпустки нашого співробітника, тобто на два місяці. Чуєте мене?
Після секундної паузи у слухавці почулося:
– Добре, мене це влаштовує. Куди потрібно підійти?
– Юначе, спершу скажіть, як вас звати і скільки вам років, – Катерина приготувалася записувати.
– Козак Станіслав, 16 років.
– Гаразд, Станіславе, ми чекатимемо на вас сьогодні о сімнадцятій. Влаштовує? – Катерина паралельно набирала текст повідомлення для відправлення на пошту керівника.
– Влаштовує. До зустрічі.
Під вечір до приймальні Костянтина Овруцького зайшли Катя Волошина і високий хлопчина зі світлими пасмами волосся на лобі. Дівчина кивнула у бік дверей керівника:
– Оксаночко, шеф є?
– Є, зараз повідомлю про тебе…і кандидата на позицію менеджера з доставки, я правильно розумію?
– Правильно. Дякую.
За мить Катерина вже знайомила Костянтина Миколайовича з кандидатом. Після короткої вступної розмови, під час якої стало зрозуміло, що Станіслав – хлопчина старанний, охайний і дисциплінований, хоча й без особливого досвіду роботи, – шеф підсумував:
– Що ж, ми беремо тебе стажером на два місяці. Здобудеш у нас непогану практику, напишемо тобі характеристику, дамо рекомендації… Де ти там вчишся?
– Зараз – ніде, – спокійно відповів хлопець.
– Тобто? А як же ти про оголошення дізнався? Ми повідомляли про пошук тільки у профільні навчальні заклади…
– Товариш був у вас на співбесіді, поділився враженнями. Утім, неважливо. Костянтине Миколайовичу, я влаштовую вас як працівник? – хлопець говорив з незвично дорослими інтонаціями.
– Правду кажучи, так, Станіславе. Я навіть думав після стажування взяти тебе хоча б на півокладу у відділ.
– Тоді мушу вам сказати, Костянтине Миколайовичу, що я наполягаю на укладенні трудового договору із зафіксованою сумою моєї зарплати.
Костянтин Овруцький розгубився: «Ти бач, який нахабний хлопець! Що він собі дозволяє?.. Утім, менеджерська хвацькість у нього є…» А вголос промовив:
– Станіславе, я не планував брати на два місяці найманого працівника. Проте, гадаю, половину стандартного окладу з посади менеджера я можу тобі забезпечити – на умовах укладення договору підряду. Тоді з тебе – пакет документів, і не забудь про дозвіл від батьків на працевлаштування.
– Костянтине Миколайовичу, дозвіл від батьків мені брати не потрібно. – Станіслав залишався спокійним, радісна звістка про офіційне працевлаштування, здавалося, його мало зворушила. Натомість здивувався Овруцький:
– Як це? Тобі ж 16 років!
– Я два місяці як одружений, Костянтине Миколайовичу. А одружений неповнолітній в нашій державі автоматично прирівнюється за правами та свободами до звичайного громадянина України. Свідоцтво про одруження я принесу.
У кабінеті керівника запанувала тиша. Хлопець був незвично обізнаним у свої шістнадцять. Нарешті Костянтин Овруцький вимовив:
– Добре, принось документи. Працюватимеш на півокладу перші два місяці, потім думатимемо, що робити. Можливо, влаштую тебе до своїх друзів-партнерів. Катерино, зачекай Станіслава у приймальні, будь ласка. – Після того, як дівчина зникла за дверима, Костянтин Миколайович запитав:
– Синку, як трапилось, що ти у своєму «ніжному» віці такий дорослий?
Станіслав посміхнувся із сумом:
– Костянтине Миколайовичу, коли дізнаєшся, що скоро станеш батьком, а твоя родина відмовилася допомагати, – мимоволі починаєш засвоювати свої права, свободи та обов’язки.
Підготувала Світлана Фальова
1. Чи правомірні вимоги Станіслава про укладення письмового трудового договору і фіксації заробітної плати в його ситуації? Чи можливе укладення договору підряду у описаній ситуації?
2. Які варіанти оплати стажування неповнолітнього Станіслава Козака має право запропонувати його керівник, Костянтин Миколайович?
3. Чи впливає статус одруженого на розширення прав неповнолітнього при працевлаштуванні?
4. Які додаткові пільги має неповнолітній працівник, що одружений і скоро стане батьком?
Відповіді фахівців читайте у вересневому номері "Праця і Закон"
