Життєва ситуація "В раю чи в пеклі?"

Дійові особи:

Сокіл Петро Юрійович – керуючий готелем «Райський».

Остап – кадровик.

Маргарита – адміністратор.

Аліна – покоївка.

Завітайте до готелю «Райський», ми гарантуємо вам достойний відпочинок, комфорт та затишок… – керуючий готелем «Райський» Петро Сокіл надиктовував адміністратору рекламний текст для розміщення на сайті.

Чоловік нещодавно втілив свою давню мрію – побудував готель, в якому, мав надію, постояльці будуть почувати себе, як в раю. Майже всі основні питання були вирішені, залишилися лише організаційні моменти, які поки доводилося вирішувати йому. От як написати рекламний текст на сайті, що допоміг зробити син. Через місяць–два планували заселяти перших гостей, тому зараз всі активно працювали над рекламою. У штаті поки працювало десять чоловік, з часом його планували збільшити, в цьому допомагав кадровик Остап, поки недосвідчений, але наполегливий, а тому перспективний працівник (так думав керівник).

Поки готель мав дуже скромний, проте затишний вигляд. Так, це не було місце для дипломатів, світових зірок та бізнесменів. Тут не було саун, басейнів, спа-салонів, що нині приваблюють товстосумів, це було місце для затишного відпочинку з гарними умовами, проте без зайвих «вибриків».

Ідея запрацювала, вже зовсім скоро тихий, на перший погляд непривабливий готель дав про себе знати. Йому віддавали перевагу навіть іноземні гості, яким готель «Райський» рекомендували як тихе та комфортне місце.

***

«Це що за сервіс?! Вже давно закінчилися часи, коли відвідувачам потрібно тільки поїсти і поспати», – обурювалася одна з недавніх гостей на сайті готелю у рубриці «Відгуки та пропозиції».

– Таки знайшлися незадоволені нами… – засмучено говорив керуючий з підлеглими на нараді.

Адміністратор Маргарита знала, про кого йде мова:

– Так, ходила тут одна жіночка вчора, все вишукувала масажний кабінет та салон краси. Говорила: «А що, хіба досі існують такі готелі, при яких немає навіть елементарної перукарні? А голову де мені помити?», – нарікала на сервіс та пригрожувала, що більше ніколи її нога не переступить поріг цієї забігайлівки.

Почувши слова адміністратора, директор обурився:

– Чому тільки зараз про це дізнаюся?! Чому одразу мені не доповіли, а сторонні люди до мене доносять інформацію?! Аліно, принеси мені заспокійливе, щось стало зле! – схопився за серце керуючий.

Поки покоївка побігла шукати аптечку, кадровик Остап вирішив зайвий раз не нервувати керівника, а піти до кабінету та виконати раніше доручені Соколом завдання. Керуючий не раз нагадував кадровику, щоб той не відкладав справи на завтра та потихеньку приступав до обов’язків. Оформити в штат персонал до сьогодні допомагав працівнику сам, а якщо не знав нюансів – просив допомоги у кадровика з колишнього місця роботи, з яким підтримував дружні стосунки.

Зараз мова йшла про звіти до центру зайнятості. З внутрішньою документацією Остапові було простіше, а підготувати звіти, наприклад, про прийнятих на роботу працівників, ніяк не доходили руки. Хоча пройшло вже ні мало ні багато – два місяці.

***

Вже на порозі керуючий зупинив Остапа:

– Звіти підготував?

– Іду закінчувати, ви ж відірвали від роботи негайною нарадою.

– Завтра мені покажеш, – по голосу Сокола було зрозуміло, що чоловік не вірив словам кадровика.

– Петре Юрійовичу, хотів вам сказати… Там така ситуація, вже взагалі не зрозуміло – потрібен той звіт чи не потрібен, тільки час на нього витрачай. Може, завтра уточнити у когось?

– Слухай, хлопче, от ти скажи мені, я ще довго за тобою бігатиму та вирішуватиму завдання? – незадоволено запитав чоловік. – Через вас, шановні, я вже не впевнений, що ми в раю, скоріше – в пеклі.

Остап в присутності колег зніяковів та слів відповісти керівнику забракло, він добре знав, що чоловік виправдано обурюється. «Ще чого доброго звільнить», – подумав про себе.

А вголос промовив:

– До завтра все підготую, – та вийшов з кабінету.

Та Сокіл знову зупинив парубка:

– Остапе, а що там наш «шановний» менеджер, так і не з’явився? – запитав керуючий, п’ючи заспокійливе.

– Досі не було, вже тиждень не можу вийти з ним на зв’язок, а пропрацював лише три дні.

– Він же у нас за сумісництвом влаштований? – уточнив керуючий.

– Так, працює в мережі ресторанів неподалік.

– А там ти був? – поцікавився чоловік.

– Ні, – здивовано відповів кадровик. – А потрібно?

Цього разу керівник стримав злість:

– Йди до свого кабінету, я зараз. Так, ледь не забув, і медичний пункт потрібно буде організувати. Хто знає, скільки ще буде таких незадоволених клієнтів та вразливих співробітників?

Підготувала

Катерина Гарманчук

1. Яку звітність до центру зайнятості потрібно подати Остапу? Чи потрібно подавати на сьогодні «Звіт про прийнятих працівників» форма № 5-ПН? Які звіти потрібно по давати обов’язково, а які – ні?
2. Які санкції передбачені у випадку, коли роботодавець не квапиться з подачею звіту до центру зайнятості?
3. Чи правомірно те, що працівники виконують роботу, яка не входить у їхні обов’язки (придумують рекламні тексти тощо)?
4. Якщо працівник пропрацював три дні, а тиждень прогуляв, чи потрібно звітувати у центр зайнятості про такого працівника? А також підкажіть, що робити в ситуації, коли працівник не з’являється на роботу та не виходить на зв’язок? Чи законні дії, які пропонує керуючий, – прийти до працівника на основне місце роботи?
5. Чи потрібно подавати «Звіт про прийнятих працівників», якщо працівник влаштований на посаду за сумісництвом?
6. Чи є на сьогодні потреба у медпункті на території готелю, чи існує така практика?

Відповіді фахівців на ці та інші запитання читайте у

вересневому номері журналу «Праця і Закон»