№7 (151) Як не опинитися на узбіччі?
Дійові особи:
Крамельников Сергій Леонідович – директор фірми «Край».
Лопанкіна Тетяна – менеджер з персоналу.
Банашкевик Валентина – диспетчер.
Ще молодій та повній мрій, проте без зайвих амбіцій диспетчеру Валентині здавалося, що вона працює на стабільному підприємстві, що не могло її не тішити. Для жінки це було друге місце роботи. І вона не бачила нічого поганого в тому, щоб воно стало останнім: все життя, аж до пенсії, працювати на одному підприємстві, служити одному керівнику, щодня бачити одні і ті ж обличчя, які давно вже стали не просто колегами, а рідними людьми, – диспетчер не розуміла, задля чого однолітки змінюють роботодавців чи не щороку.
Валентині здавалося, таким спокійним її життя буде завжди. З дев’ятої до вісімнадцятої – робота, а за дверима підприємства – сім’я та інші клопотання.
Сюрпризи долі
Валентина навіть не здогадувалася, що її тихе-мирне існування в один момент може так кардинально змінитися. Підприємство, на якому працювала жінка, зазнало чималих фінансових невдач, стало неконкурентноспроможним (принаймні, так повідомили працівників). Більшість співробітників потрапила під скорочення. Така ж участь спіткала і нашу героїню. Справи були дійсно кепські, навіть директор підприємства, а за сумісництвом – кум Валентини, не міг нічого іншого вдіяти, як розпрощатися з нею.
Повний вперед
Та бойовому духу Валентини можна було тільки позаздрити. Не минуло й місяця, як жінка почала шукати роботу. Проте не врахувала, що після того, як вона востаннє працевлаштовувалась, пройшло понад п’ять років. На попереднє місце роботи влаштуватися Валентині допомогли знайомі. Цього ж разу чекати допомоги не було звідки.
За старою традицією в хід пішли приватні оголошення, газети, журнали, надсилання резюме. А в результаті жінка стикнулася із таким поширеним явищем, як недобросовісні роботодавці. Та Валентина продовжувала зустрічатися з працедавцями, що, як один, говорили: «Ми вам зателефонуємо». Проте дзвінків так і не було.
***
Одного ранку у квартирі Валентини пролунав телефонний дзвінок. У слухавці почувся жіночий голос:
– Валентино? Доброго дня. Вас турбує менеджер з персоналу фірми «Край». Скажіть, будь ласка, ви ще шукаєте роботу?
– Так, шукаю! А у вас є пропозиції? – відповіла схвильована жінка.
Валентині повідомили, що роботодавця зацікавило її резюме, та запросили на співбесіду, щоб обговорити нюанси. На пропозицію диспетчер погодилась з радістю.
Вже наступного ранку схвильована Валентина прийшла за зазначеною адресою. Новомодна багатоповерхівка трішки лякала жінку (її попереднє місце роботи виглядало набагато скромніше). На прохідній Валентину зустріла люб’язна дівчина, яка провела потенційного працівника прямо до кабінету директора. Як Валентина зрозуміла пізніше, фірма «Край» орендує лише один поверх. Також вона зауважила, що ні в коридорі, ні в кабінетах не було персоналу. Цей факт жінку трохи збентежив.
***
– Доброго дня. Мене звати Сергій Леонідович Крамельников. Я директор фірми «Край». Проходьте, будь ласка, наш менеджер з персоналу затримується, тому розпочну співбесіду я, а Тетяна продовжить.
– Здрастуйте, я Валентина. Рада знайомству, – трохи зніяковіла жінка.
Далі, як це зазвичай буває, директор попросив Валентину розповісти про себе та попереднє місце роботи. Під час розповіді він весь час вивчав резюме, хитро поглядаючи на кандидата.
Розмову перервала менеджер з персоналу Тетяна Лопанкіна:
– Вибачте за спізнення. Затрималася в дорозі.
– Так, Тетяно, проходь. Ми знайшли достойного претендента, – директор почав з похвали і коротко розповів менеджеру про Валентину. Тетяна ж почала розповідати про фірму та про майбутні обов’язки Валентини.
– Справа в тому, що диспетчер, на місце якого ми шукаємо працівника, перебуває зараз на лікарняному. Сильно занедужав. І не відомо, коли вийде на роботу. Тому ми, – менеджер з персоналу перезирнулась із директором, – пропонуємо пройти двохмісячний… Ніби випробувальний термін, проте без офіційного працевлаштування. Ми з вами познайомимось як слід. Але хочу попередити, що оплата за перші два місяці складає половину зарплатні, яку отримує диспетчер. Ви ж повинні розуміти, що ми і минулому диспетчеру маємо платити, та ще й новому, – незадоволено і зверхньо наголосила жінка. – Після цього, може, укладемо з вами строковий трудовий договір (думаю, на рік–півтора), – давала прогнози менеджер. – А далі побачимо, як ви впораєтеся із своїми трудовими обов’язками.
Тільки-но Валентина хотіла втрутитись у розмову, як Тетяна одразу її перебила.
Так і просиділа вона мовчки, встигала тільки дивитись на Тетяну, яка активно жестикулювала, переконуючи її погодитись на таку «гарну пропозицію», бо після неї «прийде ще з десяток кандидатів».
Спочатку Тетяна хотіла просто підвестися та піти, не погоджуючись на такі умови. Але раптом в її голові залунали десятки однакових фраз, сказаних різними голосами: «Ви нам не підходите» і «Ми вам зателефонуємо». «От як буває… Ніби все гаразд, а через мить ти на узбіччі», – подумала вона і дала згоду.
А що завтра?
Валентина працює на фірмі уже другий місяць. Із обов’язками та завданнями справляється. Навіть обіцяну зарплату отримала (щоправда, пізніше, ніж було передбачено). Проте кожного дня схвильовано думає про те, що буде, коли два місяці пройдуть, а на своє місце з лікарняного повернеться диспетчер. Бо щось у тому, як на співбесіді перезиралися Тетяна на директор, її дуже сильно насторожило…
Підготувала
Катерина Гарманчук
Запитання:
- На який термін працедавець має право встановлювати для Валентини випробувальний термін? Чи законно зменшувати оплату праці за цей період?
- Чи законна поведінка роботодавця, коли на час відсутності основного працівника він шукає йому заміну? Чим дана ситуація може загрожувати працедавцю?
- Розкажіть про особливості укладання строкового трудового договору.
- Чи потрібно Валентині за таких обставин погоджуватись на укладання строкового трудового договору?
- Як Валентині захистити свої права в той момент, коли з лікарняного повернеться попередній диспетчер?
- Що може вимагати Валентина від керівництва, щоб захистити свої права?
Комментариев нет:
Отправить комментарий